Лічильник відвідувань

Яндекс.Метрика

Зняття з реєстрації місця проживання особи

Зняття з реєстрації місця проживання особи

Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі:
• заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації;
• судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою;
• свідоцтва про смерть;
• паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку;
• інших документів, які свідчать про припинення:
• підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства;
• підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту;
• підстав на право користування житловим приміщенням.
Таким чином, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено, як в добровільному порядку так і в примусовому, тобто, в судовому порядку, на підставі рішення суду про:• позбавлення права власності на житлове приміщення; 
позбавлення права користування житловим приміщенням;
• виселення;
• визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Згідно статті 405 Цивільного кодексу України, члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Перелік осіб, які є членами сім’ї власника житла визначено в статті 64 Житлового кодексу УРСР, зокрема, до членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно статті 156 Житлового кодексу УРСР, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і прибудинкової території та проведенню ремонту. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Таким чином, коли член сім’ї без поважних причин понад один рік не проживає в житловому приміщені та не бере участь у витратах по утриманню будинку (квартири), а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення в такому випадку власник житла має право звернутися до суду з позовною заявою про визнання члена своєї сім’ї таким, що втратив право користуватися житловим приміщенням.
Такий позов до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Варто звернути увагу, що норма про визнання особи такою, що втратила право користування житлом може бути реалізована за наявності двох обов’язкових складових, які повинні бути доведені під час судового розгляду. Це термін не проживання в житловому приміщенні понад один рік і те, що особа не проживає за адресою своєї реєстрації саме без поважних причин. В разі їх поважності, наприклад, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї, суд може продовжити пропущений строк і відмовити в задоволенні позовних вимог.

Доказами про не проживання члена сім’ї можуть бути будь-які фактичні дані, зокрема:
• пояснення свідків, котрі підтвердять в суді факт не проживання особи в житловому приміщенні.
• акти про відсутність члена сім’ї протягом одного року за місцем проживання (для багатоквартирних будинків – складаються працівниками ЖЕКу чи ОСББ, для приватного сектору в містах – квартальними комітетами).
• довідки відділення поштового зв’язку про те, що особа не отримувала поштові відправлення, які надходили на її ім’я чи особисте листування із якого вбачається, що особа дійсно змінила місце проживання.
• інші докази зокрема: утворення сім’ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо.
Крім цього, за подання позовної заяви про визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням до суду необхідно сплатити судовий збір у визначеному Законом України «Про судовий збір» розмірі: за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна позовна заява подається до суду (для прикладу, з 1 січня 2018 року ставка судового збору в цій категорії справ становить 704 грн. 80 коп.).
Після розгляду справи і задоволення позовної заяви про визнання особи такою що втратила право користування житловим приміщенням, власнику житлового приміщення необхідно отримати рішення суду котре набрало законної сили та звернутись із заявою про зняття з реєстрації місця проживання особи до центру надання адміністративних послуг до якої додати відповідне рішення суду.